Вітаємо учня 10-Б класу 

ЗАВАЛЬНОГО Богдана із зайнятим ДРУГИМ МІСЦЕМ   в  обласному  конкурсі "Скарби предків" від МАН !!! (вчитель ГРИЩУК Н.Л.)

                                                   Скарби предків

                                                          Жорна

Якщо запитати у членів моєї родини про сімейні реліквії, то кожен з них назве річ, що дорога йому. Бабуся – вишиту сорочку своєї бабці, дідусь - люльку ,  а мама – альбом-родовід, що вона створила із сімейних світлин . Всі ці речі знаходяться у нашій  сімейній садибі-музеї «Чорнобрива хата».

Та всі мої рідні зійдуться в спільній думці, що найпочесніше місце серед усіх сімейних реліквій, та й серед усіх експонатів нашого музею є ЖОРНА. Невеликі, але неймовірно важелезні жорна, що  належали сім’ї моєї прабабусі Раїсі Олександрівні Бровіцькій. У далекому 33-му минулого столітті їй було  лише вісім років. За її спогадами ці жорна ховали у ямі в долівці хати, зверху лежала солома де гралися двоє менших сестричок прабабусі. Щоночі батько великої родини заносив зі схову пригорщу зерна і ставав надворі на чатах, а тендітні руки мами прабабусі крути важкі кружала жорен в пітьмі, подалі від злих очей. Зі змеленого борошна прапрабабця Харитина пекла оладки для своїх діточок та для двох сусідських. Так і протримались зиму 33-го. А коли поспіли перші вишні,  прапрадід Сашко отримав у колгоспі кілограм борошна, і вперше за довгий час на столі були вареники. «Не давай дівчаткам більше, бо біда буде», - сказав прапрадід дружині. Прабабуся зрозуміла слова батька, а маленькі Тося і Орися все хникали і просили в мами їстоньки. Не витримало материнське серце, та й ще по вареничку дівчатка отримали. До вечора сестричок прабабусі не стало. Вони стали янголами. 

Ці сумні спогади тривожили родину, коли варили перші в році вареники з вишнями, а пізніше в день пам’яті жертв голодомору. Прабабуся молола на жорнах пригощу зерна і пекла два невеличких оладочки для дівчаток-янголів та запалювала свічечку.

Вже давно прабабусі немає з нами. Жорна займають почесне місце серед інших значущих речей для моєї родини, оскільки є символом продовження нашого роду. «Жорна – то було наше багатство, бо якби вони замовкли, то було б справжнє горе»,- говорила прабабуся.

А я вважаю, що це найбільший скарб, що зберігся в нашій родині у вирі трагічних подій минулого століття, який відкриває для наступних поколінь хто ми і які ми були. Вже чотири покоління ці жорна є оберегом та  захисним кодом нашого роду. І поки ми будемо пам’ятати історію, доти нитка нашого роду не перемелеться у жорнах часу.