Класним керівникам та вчителям історії
КОНЦЕПЦІЯ
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ ( витяги)
ВСТУП
Сьогодні Українська держава та її
громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно
велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі
своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і
болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку,
кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням
суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної
цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є
визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної
системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави.
Серед виховних напрямів сьогодні найбільш
актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі,
основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так
і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх
поколінь, які розглядатимуть державу (раtria) як запоруку власного
особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту,
демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового
способу життя, готовності до змін.
На сучасному етапі розвитку України, коли
існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння
у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення
зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення
патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на
основі національних та європейських цінностей:
·
повага до національних
символів (Герба, Прапора, Гімну України);
·
участь у
громадсько-політичному житті країни;
·
повага до прав людини;
·
верховенство права;
·
толерантне ставлення до
цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та
національно-мовних особливостей;
·
рівність всіх перед
законом;
·
готовність захищати
суверенітет і територіальну цілісність України.
Відтак, враховуючи всі обставини, виникає
гостра потреба у розробленні концепції, яка б визначала нову стратегію
цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського
суспільства, громадянина-патріота України.
1. Мета та завдання національно-патріотичного виховання дітей та
молоді
Національно-патріотичне виховання дітей та
молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної
влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних
інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної
свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого
народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із
захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння
становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим
пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного
ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.
Патріотичне
виховання –
складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього
громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання
громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і
культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин.
Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних,
духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави.
Мета патріотичного
виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:
·
утвердження в свідомості і
почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного
та історичного минулого України;
·
виховання поваги до
Конституції України, Законів України, державної символіки;
·
підвищення престижу військової
служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни,
героя;
·
усвідомлення взаємозв’язку
між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною
відповідальністю;
·
сприяння набуттю дітьми та
молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах
державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в
життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними
інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати
права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати
конфлікти відповідно до демократичних принципів;
·
формування толерантного
ставлення до інших народів, культур і традицій;
·
утвердження гуманістичної
моральності як базової основи громадянського суспільства;
·
культивування кращих рис
української ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти,
чесності, бережного ставлення до природи;
·
формування мовленнєвої
культури;
·
спонукання зростаючої
особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму,
шовінізму, фашизму.
2. Принципи патріотичного виховання
Патріотичне виховання спирається на
загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм,
природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та
індивідуальних особливостей. Водночас патріотичне виховання має власні принципи, що
відображають його специфіку. Серед них:
·
принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові
до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури;
поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати
свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу,
брати участь у розбудові та захисті своєї держави;
·
принцип самоактивності й саморегуляції забезпечує розвиток
у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й
самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє громадянську позицію
особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;
·
принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та
світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в дітей
та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей,
цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності
диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати
українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської;
·
принцип соціальної відповідності обумовлює потребу
узгодження змісту і методів патріотичного виховання з реальною соціальною
ситуацією, в якій організовується виховний процес, і має на меті виховання в
дітей і молоді готовності до захисту вітчизни та ефективного розв’язання
життєвих проблем;
·
принцип історичної і соціальної пам’яті спрямований на
збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та
відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;
·
принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української культури,
етнокультури народів, що живуть в Україні.
3. Шляхи реалізації патріотичного виховання дітей та молоді
3.1. Удосконалення
нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді:
·
підготовка
нормативно-правових документів з питань національно-патріотичного виховання
молоді, внесення відповідних змін до законодавства;
·
розроблення державних і
громадських заходів з інформаційної безпеки, спрямованих на запобігання
негативним наслідкам впливу інформаційної війни;
·
розроблення порядку
державного фінансування заходів, спрямованих і на національно-патріотичне
виховання молодих людей;
·
підготовка комплексної
програми військово-патріотичного виховання та нормативно-методичного забезпечення
її реалізації з метою виховання здорового підростаючого покоління, готового
захищати національні інтереси та територіальну цілісність України;
·
вироблення
науково-теоретичних і методичних засад патріотичного виховання молоді:
включення проблематики патріотичного виховання молоді до дослідницьких програм
та планів наукових і навчальних закладів (через світову історію можна показати,
як державність поновлювали інші народи, зокрема чехи та поляки; через зарубіжну
літературу показати, як ці народи утверджували свою ідентичність; через
дисципліни природничо-наукового циклу розкрити здобутки українців у науці і
техніці, якими слід пишатися тощо, бо тільки цілісна і системна картина
гарантуватиме осягнення мети Концепції);
·
вивчення потреб молоді,
зокрема шляхом проведення соціологічних досліджень;
·
забезпечення активної
участі сім’ї та родини в розвитку фізичного і морального здорової, патріотично
налаштованої зростаючої особистості.
3.2.Діяльність органів
державної влади та місцевого самоврядування у сфері національно-патріотичного
виховання:
·
проведення заходів
спрямованих на реалізацію патріотичного виховання в закладах системи освіти,
культури, спорту;
·
підтримка та сприяння
волонтерським проектам, іншої громадської діяльності та самоорганізації
українських громадян, спрямованої на заохочення молоді до благодійних
соціальних, інтелектуальних та творчих ініціатив і проектів на благо України;
·
створення умов для
популяризації кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини,
героїчного минулого і сучасного українського народу, підтримки професійної й
самодіяльної творчості;
·
активне залучення до
патріотичного виховання дітей та молоді учасників бойових дій на Сході України,
членів сімей Героїв Небесної Сотні, бійців АТО та їхніх сімей, діячів сучасної культури,
мистецтва, науки, спорту, які виявляють активну громадянську і патріотичну
позицію;
·
залучення молоді до участі
у збереженні і підтримці єдності українського суспільства, у громадському русі
задля громадянського миру і злагоди;
·
сприяння спортивній і
фізичній підготовці, спрямованій на утвердження здорового способу життя молодих
громадян з урахуванням принципів національно-патріотичного виховання;
·
налагодження співпраці з
військовими формуваннями України як мотивація готовності до вибору військових професій;
·
сприяння роботі клубів за
місцем проживання, центрів патріотичного виховання та інших громадських
організацій, які здійснюють патріотичне виховання молоді;
·
активізація виховної роботи
з дітьми та молоддю засобами всеукраїнської дитячої військово-патріотичної гри
“Сокіл” (“Джура”);
·
удосконалення підготовки та
перепідготовки кадрів, які займаються питаннями національного і патріотичного
виховання дітей та молоді в системі освіти, культури, спорту.
Історія
Як
писав Олександр Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ
сліпців». І такий народ завжди будуть зневажати й поневолювати.
Українська держава зможе розвиватися лише знаючи своє минуле, і пам’ятати, що
саме історична свідомість є вищою духовною цінністю будь-якої нації.
У
духовному і політичному житті кожного народу є події й роки, які назавжди
входять в його історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль у
світових цивілізаційних процесах. В історії України чимало подій, що перед усім
світом засвідчили прагнення українського народу до вільного, щасливого,
заможного життя. Як свідчить історія, із тисяч народів і народностей світу лише
200 виросли в нації – створили свої держави й домоглися визнання світової
спільноти, серед них – Україна.
На
уроках історії закладаються підвалини історичних уявлень майбутніх громадян про
давнє минуле власне українського народу, його мови, культури, ментальних рис
характеру, державно-політичного життя, як невід’ємної складової формування
європейської цивілізації. Тут учні мають отримати базові наукові знання, що
слугуватимуть фундаментом формування їх історичної свідомості, патріотизму.
Український патріотизм – явище, яке відображає все незаперечно цінне в історії
української державності, визнає природну закономірність довготривалого
історичного розвитку української нації, народу аж до створення своєї
державності.
Під
час уроків історії вчитель має донести до учнів ідею української державності як
консолідуючого чинника розвитку суспільства й нації в цілому. Історія
Руси-України, Литовсько-Руська держава, Запорозька Січ, Гетьманщина, УНР, ЗУНР
- яскравий приклад тривалих державницьких традицій України. Висвітлюючи
теми, пов’язані з відновленням історичної пам’яті про них,
особливого наголосу потребують порівняльно-історичні відомості про переривання
державності в інших європейських країнах, які на сьогодні є потужними
європейськими націями, а також на історичні обставини, які призводять до
переривання державності. Система патріотичного виховання передбачає формування
історичної свідомості молодого покоління українців, що базується на вивченні
історії боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого
історичного шляху, особливо у ХХ-ХХІ століттях. Існування України сьогодні – це
результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою
національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і
політичного розвитку суспільства.
Вивчаючи
славні сторінки історії варто звертати увагу на те велике і світле, яке
підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед
людством. Адже українці - єдина в світі козацька нація. Козацтво було
дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною
формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього
звичаю – Волі. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень
шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне
дотримання національних традицій і звичаїв. А Запорозька Січ була і залишається
нині синонімом свободи, незалежності, людської й національної гідності.
У
старших класах необхідно акцентувати увагу на патріотизмі і моральності діячів
визвольного руху, показати витоки цього патріотизму. Так символом патріотизму і
жертовності у боротьбі за незалежну Україну став подвиг героїв Крут, боротьба
за волю України повстанців Холодного Яру, діяльність Української Повстанської
Армії, спротив дисидентів тоталітарній системі тощо.Ці та інші теми є
надзвичайно емоційними, хвилюючими і дають невичерпні можливості для
розкриття такої людської якості, як самопожертва в ім’я нації
та держави. Проголошення Акту незалежності України відкрило нову сторінку в
історії України.
Історія
України – це не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя,
діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних
гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика; всього українського народу та
його видатних представників – Т.Шевченка, В.Винниченка, М.Міхновського, М.Грушевського,
С.Петлюри, С.Бандери та багатьох інших, вчитель має продемонструвати
національну гідність нашого народу, його прагнення мати власну державу.
На
всіх етапах становлення український народ демонстрував високий національний дух
і прагнення жити вільно і незалежно, у мирі та злагоді з іншими народами.
Особливими
мають стати уроки, присвячені революційним змінам, що відбулись у листопаді
2013 - березні 2014 р.р., що продемонстрували готовність молодого покоління
відстоювати національні цінності, українську державність, орієнтацію на
фундаментальні орієнтири світової цивілізації. Вчитель має довести учням, що
завдяки базовим цивілізаційним цінностям вдалося розмежувати світ
диктаторських цінностей євразійства і загальнолюдських цінностей Європи.
Події,
які пережив народ України упродовж 2013 – 2014 рр. ще раз засвідчили, що
проголошена у 1991р. державна незалежність потребує постійного захисту,
глибокого розуміння та оцінки того, що відбувається навколо нас. Саме тому на
уроках, присвячених сьогоденню, особлива увага приділяється ролі
учасникам бойових дій на Сході України та волонтерам.
Вчителі
мають ґрунтовно опрацювати терміни «патріотизм», «нація», їх розуміння учнями.
Необхідно акцентувати увагу на тому, що патріотизм в нинішній час проявляється
не лише в безпосередній борні на Сході із зовнішнім ворогом, не тільки в
надзвичайних ситуаціях, але є звичайним станом повсякденного життя людини.
На
уроках історії відбувається виховання громадянської свідомості, гідності та
честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей,
утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості. Вчитель має
домогтися усвідомлення учнями спільності інтересів усіх етносів
українського народу в розбудові України, формування міжнаціональної толерантності,
необхідності розвитку духовної, фізичної досконалості, моральної,
художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури тощо.
При
цьому одним із завдань учителя є максимальне використання потенціалу творчих
здібностей та обдарувань учнів. Інтелектуальні ігри, дискусії, диспути,
прес-конференції, засідання «круглого столу», тематичні діалоги, ділові ігри та
інші інтерактивні форми роботи емоційно збагатять уроки. Рекомендується широко
використовувати документи, спогади, кіно- і фотоматеріали, звукозаписи, художні
твори, які допоможуть створити на уроках відповідну емоційну атмосферу,
підсилять виховний вплив навчального матеріалу.
